Село Халаїдове Монастирищенського району Черкаської області
Інтерв’ю записала Галина Корнієнко
- Як ваше прізвище?
- Кураса Катя Дмитрівна.
- А скажіть, де ви народилися?
- Я народилася в селі Халаїдове Монастирищенського району.
- В якому році?
- В 54-му році.
- Скажіть, а ваша сім’я весь час там жила, в Халаїдове?
- Весь час жили, діди, баби в Халаїдові там.
- А сюди ви вийшли заміж давно?
- В 73-му році я вийшла заміж, 20 год, двоє діток маю. Да. Син в Умані музикальну закінчує цю весну. А доцю думаєм в культосвітнє в Канів. Вона з прекрасним голосом.
- І в вас голос добрий. А скажіть, хто вас вчив співати?
- Вчила співати і бабуся моя, і мама.
- Вони добре співали?
- Добре співали.
- А батько ваш співав, чи ні?
- Батька в мене не було, я його не знаю. Так життя склалося, шо мама розійшлася, ну батько платив на мене аліменти 18 год, і так заходить він, зараз ми рідняємся. Ну, мама заболіла, розійшлись вони. А з бабульою вечорами сиділи, бабуля все розказувала про минуле своє, от. Як вони страждали, як вони панували, як вони виховували дітей в ті голода. Холод, голод, біднота була.
- А як вашу бабу звати?
- Текля.
- А прізвище її?
- Бродська Текля Маніловна.
- Якого вона року?
- Вона 1898 року, от. В неї лишилась дівчина, дочка, в Франції, яка виїхала. Вони малою забрали її, а потом через 30 год вже мама моя получила пісьмо, шо вона в Франції, от, знаходиться, і хоче приїхать до нас наче в гості, шоб провідать, як воно тут. Бо вона сиротою осталась, так її забрали туди, от. І вона приїжджала до нас кілька раз в гості. Так тоже ми зібрались, збиралися, співали. Вона згадувала свої, своє дитинство.
- А пісні ви ті пам’ятаєте?
- Пам’ятаю пісні. Дітей, тоді приїжджала з дітьми кілька раз. Як вона, в нас кореспонденти були, записували, як вона розказувала, як вона попала туди в Германію. Як вона полюбилася з бельгійцем. Як вона звідти втікала, з Германії обоє. Тому шо він поміг нагрузить машину торфу, і його на дві неділі поставили у холодну воду.
І він тоді взяв її за руку і каже, вона ж не знає балакать по-германські, давай отсюда тікать. І вони обоє ночами тікали, а дньом переховувалися, і так він її привів у Бельгію. В Бельгії всі дивилися на неї, наче в неї, думали, шо в руських роги є на головах, от. Дуже важко їй було.
Тоді він на американську пішов войну, її оставив в положенні. Потом прийшов, вона плаче, шо давай десь окремо будем жить. То вони купили хатку. Потом купили трактор, комбайн, от. Родила вона сина Артура. Потом дочку, Ольвією назвали. От, і розбагатіли вони, мали 300 свиней. Руки такі в жилах в неї, бєдность така була.
Ну, купили потом, зібрали гроші, купили в Франції вони хату, от. Мали комбайн свій, трактор. Потом купили станцію техобслужіванія, да. Магазин тепер свій мають. І кар’єр свій мають, 23 гектари землі. От. Ну, за стільки год вона написала, нагадала село, Манілов Гаврило. Дядько був Гаврило, і дядько був це ж бабин батько Манілов. Так вона написала. Прийшло, не знають ні фамілії, ні імені, шось таке. Мама каже - Боже мій! це ж мабуть Маруся наша! Десь вона ж пропала, вони думали, її вже геть немає.
Ну, й вона приїхала сюди. Ну, зібралися всі рідні, згадували, як же ж вона в ту Германію виїжджала. Як вони співали. Як вони гуляли. Як, хоч і бідно було, все ровно вони ж з піснями були.
- А в бабці було багато дітей?
- В баби було четверо синів і чотири дочки.
- Вона була багатодітна. Робітників вони нанімали, не знаєте, чи самі все?
- Бабця, я помню, шо бабка, три городи було, сама лопатою вскопувала. От. Бо ше ж я була маленька. Мама поїхала, завербувалася від батька, шоб з ним не жить, бо він був такий нехароший. Втікла на Донбас, в общем, а я з бабуньою осталася.
І баба посадить мене в хустку, на плечі задасть і понесла на город! от. І носила з собою з лози таку колиску, причепить до яблуні і заставляє - Катю, співай! Бо вечорами ж ми співаєм, потом молимся Богу, лягаєм спать. А вона просить - Катя, співай! Ну, по заказу бабуні, яку? І я співаю! то баби по сусідству оддихали. Як вже Катя співає, то давай будем слухать, оддихать. Ввечері на вишню було вилізу, то сходилися на лавочку, і було я співала.
- А ваші однолітки от співали? збиралися так на вулиці тоді?
- Ну, душ 6, душ 6, а так і не було.
- Це 60-ті роки були?
- Да, я з самого малечку було я все вміла, бо вона бувала зі мною і заставляла співать, то я все-все-все! всі обичаї, коли можна шо, я знала. Коли різдвяні ті пісні. Потом начиналися веснянки, потом Івана Купала, потом свальбові. Потом восени вже жнива, такі пісні. І знов можна, не можна, це все.
- Скажіть, а коли у 60-х роках тоді, як ви співали, так, то чи співали, чи дотримувалися постів?
- Бабуні наші дотримувались. Да.
- А діти вже, як вам баба говорила - тримай піст! чи ні?
- Говорили, шо те можна їсти, те не можна їсти. Ну, ми ж, канєшно, крали все. І потом же бабуня заболіла, от, то хто вже ту бабуню слухав? Була церква. Було, батюшка шо скаже, шо можна робить, чи не можна. Заходить в хату ж, святить, то я ж йому рушничок простелила, ц все батюшка, і він співає, і я за ним. Вони дадуть йому 3 рублі, а він мені 5 дає, бо я за ним усе вміла.
Якось у церкві те, шо він співає, я хрестюся й молюся. І кроме кладбища в якому селі проводи, то пішли, бабуню, туди! Бабуні там якусь паску дадуть, а мені крашанок, конфет, несемо. І там ходили спвали. Всігда з піснею. Воно було захочеться і поплакать, вона плаче. І приказує ж, до того плаче! поплаче і їй легше стане.
- А вона приказувати могла оце так?
- Приказувала, да.
- І до покійника приказувала?
- І до покійника.
- А чи було так, шо як хтось помре, а її просили, шоб вона примовляла?
- Нє, не було такого.
- Тільки по рідним?
- Тільки по рідних, да. І то було самі. Ну, другий раз в сім’ї ж буває таке, шо сам не послухаєш бабулі, то вона ж начинає плакать і приказувать - "Сини ж мої! голуби ж мої! Нашо ж ви мене покинули?" І мені все якось хотілося знать. Мама вже приїхала, мама свої пісні співала, от. Я за мамою просила - "Ну навчи!" Такі сложні пісні були, і післявоєнні всякі, і про любов же. Про любов мені не дозволяли співать, це ж про любов!
В школі, то я співала "Величав Ян гора", "Де ж ви, де ж ви, очі карії", "Вчителько моя!". Це одна єдінственна дитяча пісня була. Була комсомольська ланка ж, співали дівчата на сцені. Я спереду них все одно пісня заспівувала. Більше дитячих не було. Оце. "Поїзд, іще дальній вагон" співала. Воєнну таку мама навчила мене.
- А ви пісню "Сірєнь голубая" не співали?
- "Загорєлась сірєнь голубая, а на сєрдце мойом расцвєтала сірєнь". Співали.
- Співали. А це була любима пісня, чи так не дуже любили?
- Вони всі були любимі! Ми було на вуличку вийдем з дівчатами, от. То мама навчила пісню, нова вже є, бо мама якусь вивчила. Ту навчила, вже є нова пісня. І ми її обспівуємо, цю пісню. І ту бабуня навчила, а ту десь почули. А потом уже із заходу начали приходить такі пісні "Несе Галя воду", потом "Черемшина", потом дальше-дальше-дальше! уже ці пісні, веснянки оці всі стали забувать. І вже начали, да, оці українські соврємєнніші пісні співать.
- А скажіть, а веснянки ви співали, то ще такі дівчатка, як ви, вашого віку, вже тоді співали? чи ні?
- Співали, ну рідко.
- Це який рік був? десь 60-ті?
- Уже я в 5-му, 6-му класі була, да. Ну, ше мене кругом церкви водили, вербоукладочка, то всігда мене брали, тому шо я співала.
- А церква в вас була весь час?
- Весь час. Церква 905-го року ще.
- А як Храм у вас в селі?
- Храм 21 вересня на Другу Пречисту.
- Це Пречиста церква?
- Да, але батюшка зробив на Катерини, 7 листопада. Вже він по-своєму переробив оце, як оновилася церква. От. Ми їздили на оновлення. Було ж тоді батюшків багато.
- Це коли?
- 7 листопада.
- А в якому році?
- Три года назад.
- Ага! три года.
- Да, недавно він. Ну, тоді дуже добивалися, мама в тому числі з усіма людьми, там душ 18 їх було. Ну, а я в 5-му класі була, ми приїхали з району, і церкву сказали закрить! Ну, бабки ж просяться! Привезли таку здорову драбину, ми школу покинули всі, на уроки не пішли, прибігаєм! Кажуть - церкву закривать будуть. Ну, як же ж без церкви буть, як ввечері дзвонять до церкви, знали ми всі, шо оддихнуть можна. Неділі, празники! а як же ж це без церкви?
- Скажіть, люди ходили, діти ходили в церкву?
- Дуже багато дітей було. Всі діти. З батьками й без батьків. Вербу святить! це ж так прекрасно! Великдень, з крашанками всі з церкви на кладбище. Церква це було все в людини, це церква. А потом це сказали її розібрать. То я знаю, пішли ми в церкву з школи, прибігли! А ці ж баби стоять навколішках, і цих же просять партійців, шо не знімайте! в вас же все є! ви ж учитеся! ну, не забирайте в нас останнє! в нас же нема куди піти, хай ми хоч Богу помолимся!
Нєт! І закрили, забрали, давай будем розбирать. То ці баби, наче вони дяка забрали, а він такий здоровий, брама здорова, закрив двері і ключі між люди кинув. І вони його - дайте ключ! віддайте ключа! бо ми його заберем в міліцію. І посадили в грузову машину. А люди обступили кругом, і знаю, шо й я спереду стояла тої машини. він гуркне машиною, а ми ж цього дяка не пустимо! і все! І ми його не випустили, цього ж дяка. І так ключі осталися в людей.
Потом, як який великий празник, бабки сходяться, і ми ж біжимо, бо це ж одкриють страз, запалювали кругом церкви. Дзвони дзвонили, то голова сільської ради прибіг - не звоніть! вийдіть оттудова! всі повиходьте! бо будуть штрафувать і будуть значить лаять людей! Крашанками по голові його ті баби, здоровкаються, христосаються до нього. Він же ж такий недовольний пішов оттудова, але все рівно люди переборювали це зло, от, і встрічалися, да. І покамєст прийшло це время, шо церкви оновили. То зразу ж батюшку нам прислали, матушка. Повибілювали.
Ой! там велика історія з церквою. Наче ж зробили там, позносили прядки, фотографії трактористів, усе! Зробим музей.
- У церкві?
- А за музей, це все время гроші получали за цей музей. Він длився все время й получали гроші, скільки год вона не робила, ця церква.
- А! музею не було?
- Не робила, і музею ніякого не було. А вона числилась як музей, і получали, хтось получав гроші за це. А потом уже ж, як кинулися і хочуть таки одкрить, потім понавозили сюди все, поналіплювали тих трактористів туди фотографій.
- А ікони ж де поділи?
- А ікони позабирали ж люди!
- Люди?
- Да, порозбирали. І потом же ж, ну як, шо ж робить у цій церкві? позамальовувать, бо тако хрестом діло зроблена церква, і дуже багато намальовано всяких богів, і все там, зірки ж. Ну, як же ж його замалювать? Хтось приїхав, каже, шо це ж мене судить будуть, бо така краска і така робота, шо замалювать я нічим не можу ж його.
- Церква дерев’яна була?
- Церква кам’яна була. Кам’яна, й такими куполами. Ше в войну христа зняв один чоловік у нас, золотий був, позолочений. Так німці заставили його винести, він же такий блискучий, не то серебряний, не то якийсь він зробив хрест, но золотого він не поставив. Знають люди, хто і шо, і шо йому зробилося тоді.
- А що йому зробилося?
- Шось його Бог накарав там, така болєзнь в нього приключилася, дочка його це тоже від раку вмерла недавно. То так люди кажуть, шо так.
А потом коло церкви, партійна одна була Анна Павловна, вона зав городньою бригадою була, так вона до того проклинала церкву, і шоб не була вона тут, і я все зроблю, тільки через мій труп! церкву цю одкриють. І шо ви думаєте? Кляла вона, кляла, не хотіла цеї церкви, люди ж добивалися, добивалися, і тут мають одкрить цю церкву, в неї син їхав машиною і в вигоні ото на мосту отому, 30 метрів машиною рухнув і вбився.
Пройшло время скільки? год, вона знову ж таки не втихомирюється. І вона з роботи прийшла, через поріг упала, тоже вмерла. Тоже люди кажуть - який же це гріх! на такім місці зробили цю церкву, от. І так же всі люди хочуть, шоб вона була. І така ж вона свята була, і вона так заклинала, і все, і добивалась. І так от з нею зробилось.
Зараз я дуже рада, я прийду в церкву всігда з сльозами на очах. Мама моя співає в церкві, і я стою співаю. Матушка всігда Богомольніка.
- А матушка співає?
- Співає. Матушка Богомольника мені подарила, Біблію подарила. Я увечері як коли сяду тоже. Хочу так, як вона, співать, а я тільки за нею можу. Так не підберу. Як все время співать може.
- А ходили, як ваша бабуся була ще жива, то бабуся ходила в церкву півчою?
- Ні, бабуся півчою не була. Ні. Пєвча була дуже сильна, от. Дуже сильна.
- Чоловіки? жінки?
- Чоловіки були, багато, чоловіки басували, а жінки. Але люди всігда на Проводи, на Великдень пристраювалися і співали всі разом.
- Ті, що в церкві були?
- Ті, шо в церкві були. хори собі ці стояли на хорах, а в церкві співали. "Вєрую" співали, "Отче наш", "Христос Воскресе". Оці от співали. І на похорони тоже. Як похорон, то там всігда бабки ходили. І я його так слухала, як вони, надгробне риданіє, воно мені таке було якесь потрясающе, співали. І я було за бабою тягну, співаю. Де який празник, чи шо, яка свадьба, бабуня всігда садила коло себе, і я співала з усіма. Та ще й дорослі просили - Катю, потягни вгору, співай з нами! то я скільки сили втрачую, шо аж духу не хватає, голосу хватало, а духу не хватало потягти.
- Катя, скажіть, а ви співали ось, як були ще маленькі, так? то як ви співали веснянки біля церкви на Великдень? Це на Великдень починали ви співати веснянок?
- На Великдень. На Великдень в первий день приходили, як правиться в церкві. Люди йшли на кладбище, потом з кладбища заходили до церкви, а молодьож робила гульбище коло церкви. Бралися за руки, робили кладочку, ходили кругом церкви. Дуже багато хлопців і дівчат. Раньше ж у сім’ях було по п’ятеро, по шестеро, по семеро, по десятеро дітей. І більші, менші, менші. Кому шо назначено. Ті на степку співали. тим уже можна було до клубу ходить. Ну, коли не можна було ходить, то не йшли до клубу, бо слухалися старших.
- У піст?
- У піст не ходили в красних платках. У піст не ходили, свальби не робили. А коло церкви на Великдень це ж така красота була! всі здоровкаються! всі христосаються! всі кланяються! Дівчата й хлопці за руки беруться, робили ж таку кладочку, і дівчинку брали в віночку, в лєнтах, водили її кругом церкви. Потом до води ходили тоже ж.
- А скажіть, а яку саму першу біля церкви починали співати пісню? з веснянок. В церкві піп говорив?
- І піп говорив, і люди знали, шо кожна субота поминальна цілий піст. Середа і п’ятниця постили тоже, до клубу ніхто не ходив, красні платки не носили. До самого Великодня. Потом уже святили вербу, і тею вербою били одне одного дітки. Казали, шо не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень! недалечко червоне яєчко! І тоді вже раділи, шо скоро приходить Великдень.
І кожен понеділок кидали полінячку на горище, і казали, шо, якшо у Великодну суботу запалить у печі ці полінячки, шо зберуться за цілий піст, у кожний понеділок зібрана полінячка, значить нечиста душа приведе ту людину, яка подлость робила тобі. І в суботу та жінка являлася. У суботу великодну не можна ні позичать, ні давать, шоб тісто сходило, шоб було все нормально, і це було все празничне і великодне, от.
- Чи ви пам’ятаєте такий момент, щоб було так у селі, що заходила та жінка?
- Було! було, канєшно, було. І коровам одробляли й поробляли, і все бачили, й знали, й позичать ходили, от. А хто боявся і не знав даже, ну, например, не знаю, як його зробить, як його поробить, то я боялася, например, шось небудь позичить, чи піти до людини, бо не можна. От у Великодну суботу не можна. Май собі своє! Приготов, шоб у тебе було і яєчко покрасить, шоб й тебе були дріжджі, шоб у тебе було все для того, шоб приготовить на Великдень. І ніхто ні до кого не должен ходить і позичать, і брать.
- А були такі, що ходили?
- А були такі, шо ходили. Багато ж від злого духа є. Багато ж і всяких добрих людей є. І робили, хто шо.
- І знали тих жінок?
- Обізатільно знали. І вони і вмирали не так, як треба, і все це ми знали.
- А як вони вмирали?
- Ну, дуже довго вмирали, і над ними стелю зривало.
- І в селі таке було?
- І в селі таке було.
- А можете розказати?
- Моя бабуня розказувала таке, шо одна жінка хотіла взнать, як узнать ту жінку, шо вєдьма в селі? Ну, їй і кажуть, шо ти візьми перед постом сир на Різдво, і поклади його під язик, і біжи до церкви. Вона так і зробила, взяла під язик, пішла до церкви, побула з тим сиром. Потом той сир зашить у пасок і носить до Великодня. А в Великдень з тим сиром прийти у церкву і побачиш, котра вєдьма, та дійниця буде на голові. І та жінка так і зробила. Не знаю, чи може це легенда, чи може це биль, чи правда, як воно було. Прийшла ж у церкву і бачить - та, шо вєдьма, шо вона була і знала, до неї кожна обернулася і пальцями помахала. І вона з дійницею була. Вона її побачила, ця, шо сир виносила, хотіла побачить.
А одна підійшла до неї і каже - моя дитино, я не винувата, шо я така родилася, я така родилася. А тобі Бог дав так, нашо тобі було оце знать і робить, шоб ти побачила? Давай підем з тобою, я візьму цей сир, а ти візьми свій сир, і понесем його до ставка.
От приносять вони до ставка, каже - кидай свій сир! вона кинула. Каже - чиста вода зробилася, там таке пропливло. А каже, ось побачиш, яка я. Кинула свій, каже - скаламутилось! жаби, все поспливало! де шо не є нечисте. І вона каже - я не винна, шо в мене нечиста душа. І як її вели до церкви, всі собаки, всі кругом гавкотіли, її брати вели.
- А чого вели?
- Тому шо вона, ну, наперекір видно зробила всім злим силам. Оця, шо з сиром, хотіла ж вона взнать. От. І отак. Як людина родилася так від злого духа, значить їй так і дано, шоб вона зло робила людям. А та, шо доброта, значить ти так і живи, як тобі Бог дав, з своєю добротою.
- Цікаво.
- Вже я була, то вєдьмів там хтось бачив якусь коло кринички, шось робила, там та, шось отако балакали. Ну, шоб конкретно так відчуть на собі, я не знаю. Просто як легенду я чула таку від старших.
- А та, що розказувала, знала?
- Ну, брат її, кожен вечір, він скільки не йшов через греблю, він каже - виплигне мені на спину, поки не прийде до дверей, і каже - сплигне мені з плечей. Оце таке було. Чула. Потом багато доїли. Оце в нас отуто недавно, я вже ж сюди прийшла, то каже, одна ходила позичала, позичала. Корова, встану рано, а вона видоєна.
А потом взяли вони якогось чоловіка і привели до себе в другій хаті наче. І той чоловік палив підкоп в печі, палив і шось казав. І приходить сусідка і каже - позич мені муки там, чи олії, от. Вона не позичила. Та нічого позичать. Другий раз прийшла. Третій раз прийшла. І каже, шо вибач мені, я не можу так, шоб ти не дала, мене пече, от. Зроби шо небудь.
І ше як сіла вона, то голкою чи шпилькою приколота в стіні тінь її, о. І вона тоді каже, шо я не можу видержувать, мене пече. Ти ж май совість! каже, шо ж ти робиш мені? Я не винувата, шо я така. І вроді вона вмерла, передала дочці своїй. І вже була в них, каже, корова. І ця дочка, її бачили не раз з відром, от. Ну, кажуть, шо це передається.
- У Вільшані?
- У Вільшані. Я й знаю, хто, хто й шо. Знають. Люди знають. І в тих обізатєльно корова. Є багато хароших людей, а є між цими і погані люди.
- А от ви говорили, шо, коли вмирають, то дуже важко.
- Дуже важко, і зриває стелю над ними.
- А бабуся не розказувала нічого про це?
- В нас жінка лежала давно. І знали це, шо вона лежить, і не може вмерти. Потом зірвали стелю і вона вмерла.
- Знали, що так треба?
- Знали. Знали, шо тільки треба над нею зірвать стелю. Бо вона дуже довго не могла вмерти.
- Вона хворіла, чи як?
- Ну, хворіла ж! лежала! Видно, шо ж не було її смерті, от. І вони всігда, кажуть, шо в них де копчик кончається, там обізатільно хвостиком кончається. Вони не купались так в ставку, шоб бачили їх, шо. Я ж цього не знаю, але ж кажуть, шо в них кончається хребет хвостиком.
- Ясно.
- Це до 68-го року веснянки були в нас, на Монастирищі отам. І я думаю, тільки там, де була церква. Там більшість духовності зароджено і в людей. А тут вже сестра мого чоловіка, 39-го року, то вона ше помнить веснянки були тут.
- У Вільшанкі?
- У Вільшанкі, да. А там то вони якось пізніше, пізніше, пізніше! От я 54-го, я ше ж помню, шо ми ходили веснянки кругом церкви, і на степочках, і в кожного свій був степок. Де балки, де гармошки, то ми ж гуляли й збиралися.
- А які тоді інструменти були?
- Гармошка, гармошка.
- Гармошка і бубон? чи тільки гармошка?
- Бубон в нас не був. Отут, де ми, не було, а з того краю бубни були.
- А як ото веснянки починали, то танцювали якось? кривого танця?
- Кривого танця. Довгої лози. Шума заплітали. Обряд, ото ходили й отак заплітали, заплітали, заплітали до самого краю, а потом Шума розплітали. Шум ходить по діброві.
- А як починали танцювати Шума, наприклад, то як? по парах ставали? чи як?
- Нє! нє, ставали в круг, потом одно одривається, і проходить через першу, от, і отако руку на плече - ану, дівки, Шума заплітати! Шум ходить по діброві, а Шумиха рибу ловить.
- Ану заспівайте!
(Співає)
"Шо зловила, то й пропила, дівці шуби не справила! Або мені шубу справте, або мене заміж оддайте! Дайте та й не за татарина, шоб я борщу, каші не капарила! Дайте мене за кучера, шоб мені панщина не докучила!".
І зразу начинаєм - ану, дівки, Шума розплітати! Вертаються назад, і так же само оцю вірьовочку розплітають. А співають теї самої. Або (співає)
"Дівки, довгої лози, щоб скакали, як ті кози! То по горі, то по долині, наші хлопці, як ті свині! Наші хлопці, як ті свині, а дівчата господині!".
І отак довго-довго.
- І Шум так само?
- Да, да!
- А тут хлопці також? чи дівчата самі?
- Хлопці з дівчатами парувалися! От кому хто нравиться, чи дівчата з хлопцями, чи хлопець з дівчиною, буває ж нравиться, не нравиться там.
- Ну, як Шума заплітаєте, то самі ж дівчата?
- Ні! чого? і хлопці! В нас і зараз, я поїду в село, у нас і зараз немає, шоб хлопці вийшли в карт гулять. Отут ми зібралися, чи нас буде дві пари, чи нас буде 4, чи 5 пар, обязатєльно чи свальба, чи шо, одійшли чоловіки, всьо, а жінки собі стоять. Стоять або сплєтнями занімаються, або ше шось. У нас, да, у нас чоловік не вийде ніколи з-за столу. У нас не вийде ніколи із кругу чи з гульні, шоб він пішов сам в карт гулять. В нас обізатільно хлопці стояли з нами. І по садочку ходили. І Шума заплітали. Вербові кладочки. І кривого танця. І все ходили з хлопцями!
- А кривого танця як? розкажіть!
- Ставили 3 кирпічини трьохугольнічком і поміж ті кірпічини ходили. Тільки дуже бистро бігали. (Співає).
"Ми кривого танцю йдемо, йому кінця не знайдемо! Хто пуститься, той урветься, аж мій милий засміється! Ой, кликала мене мати через вікно до кімнати! Іди-іди, доню, до хати, миленькому постіль слати! А я йому постіль слала, ще й камінці клала! А пряді під спину, лежи, вражий сину!"
І отак ми кончаєм, і знов начинаєм. І камінці отак стоять, і ми, шоб його не здвинуть і не зачепиться до того камінця. Оце так танцювали. Спокійних співали.
- А ще які були неспокійні? Це укладочку робили?
- Вербоукладочку.
- А як робили?
- Як? по садочку ходили. В круг ставали хлопець з дівчиною. Стає хлопець в кругу і вибирає, яка йому нравиться дівчина? або дівчина хлопця вибирає. І співають (співає)
"Ой! як-як по садочку ходити? ось так-так! ось так-так!"
А вони переходять в круг, ті сюди, а ті сюди, і показують, о! да (співає)
"Ой! як-як барвіночок посадити? ось так-так! ось так-так! Ой! як-як барвіночок поливати? ось так-так! ось так-так! Ой! як-як барвіночок проривати? ось так-так! ось так-так! Ой! як-як миленькому постіль слати? ось так-так! ось так-так!"
Вона витягає платочка, стелить і садовить милого і ходить кругом нього, показує - ось так-так! всі співають же. (Співає)
"Ой! як-як коло мене кого сісти? ось так-так! осьтак-так! Ой! як-як миленького обійняти? ось так-так! ось так-так! Ой! як-як миленького поцілувати? ось так-так! ось так-так! Ой! як-як з-під миленького встати? ось так-так! ось так-так!".
Вона співає, він встає і співає (співає)
"А я вдівець-перебирець, я вмію дівками перебирати, гей! перебирати! Котора краща, то собі взяти, котра поганша, назад віддати, гей! назад віддати!"
Цю ставить на місце, бере собі другу, яка йому нравиться.
- Це він сам співає?
- Він співає, да! Ну, співають всі ці, шо ходять. Але співають для нього. Він бере другу, і знову співають, як по садочку ходити. Потом вже ж він, вона вже каже (співає)
"А я дівиця-перебериця, я вмію хлопцями перебирати, гей! перебирати! Которий кращий, то собі взяти, котрий поганший, назад віддати!".
Ставить його, бере собі хлопця. І так міняються, хлопець і дівчина. Так, як довгої лози. Стають всі у два ряди, хто з ким, хто з ким схопилися за руки й стали. І ми дівки довгої лози, по двох проходять. Например, я йду і вибираю, хто мені нравиться. Я взяла, один же остався. Я проходю ж на край, а той другий іде в край, на слідующий край, і йде по кругу тою ж вуличкою, де стоять усі, і вибирає, хто йому нравиться. Він взяв, хто нравиться, пішов. Той остається ж свободний. Бере той свободний. І отак ідуть-ідуть-ідуть! і отак довго проходимо кругом церкви чи й на степку. Ми дуже на степку кожен вечір гуляли, бо це ж на Великдень тільки коло церкви. А від Великодня ми гуляєм, гуляєм аж до половини літа.
Потом на Петра, на Павла, на Івана співаєм уже "Петре, Павле, Івана, вже половина літечка минає". Аж тоді вже начинаєм тих пісень співать. А то ж було кожен вечір оце ж часа мабуть із 5 ми співаєм оцих пісень. І про березу. І Шума заплітали.
- А про березу заспівайте.
- А я ж начала ото була "Хвалилася береза між дубами своїми гіллями". Сначала, чи дальше?
- Спочатку.
(Співає).
"Хвалилася береза, хвалилася, хвалилася береза межи дубами! Своїми гіллями межи дубами, межи дубами гіллями! В мене гілля до коріння, в мене гілля, в мене гілля до коріння! В мене кора, як біль біла, в мене кора, в мене кора, як біль біла! В мене корінь глибокий, в мене корінь, в мене корінь глибокий! В мене листок широкий, в мене листок, в мене листок широкий! Хвалилася Ганнуся, хвалилася, хвалилася Ганнуся! Межи парубками своїми косами! Межи парубками, межи парубками косами! В мене коса до пояса, в мене коса, в мене коса до пояса! В мене личко біленьке, в мене личко, в мене личко біленьке! Стан у мене тоненький, стан у мене, стан у мене тоненький! В мене брови як шнурочки, в мене брови, в мене брови як шнурочки! В мене очі як терночки, в мене очі, в мене очі як терночки!"
- А цю пісню як її, також під неї танцювали?
- Стали в кругу, пройшли там раз 10 в цю сторону, потім повертаються в ту сторону. І так хлопці з дівчатами ходили і співали.
- По кругу? за руки взявшись?
- Да! за руки взявшись, і так ходили. "Ой, ти просо!" було тоже.
- А як? заспівайте.
- Так само, танцюємо так само, тільки (співає)
"Ой! ти просто золото, ой! ти просо, ой! ти просо золото! Ти дівчино золото, ти дівчино, ти дівчино золото! Над річкою стояла, над річкою, над річкою стояла! Біле личко вмивала, біле личко, біле личко вмивала! Ой! ти личко рум’янеє, ой! ти личко, ой! ти личко рум’янеє! Для кого ж ти будеш, для кого ж ти будеш судженеє! Мені доню байдуже, а любому, а любому жаль дуже!"
- І цю так само співали? так само ходили?
- Так само, да.
- В коло?
- Да.
(Співає)
"Стану я на колодці, моргну я на молодців! Гаю молодці, гаю чорні брови я маю! Чо в тебе бери з ними, давно ж ти маниш ними! Якби ти не манила, давно би заходила! А так я обманюю, три пари чобіт маю! А так я обманюю, три пари чобіт маю! Одна пара чорна, другая червоная, Третяя козловая, сама чорнобровая".
- А під цю як було?
- Тоже так само ходили. Це спокійні пісні, все ходили кругом. Кругом і співали. А вже такі, шо гомівні були, шо ото крива, там, це з вербової Шума заплітали, то вже це.
- А "Вербова дощечка" співали?
- Співали "Вербова дощечка".
- А як її танцювали?
- Ну, за руки бралися, і робили, да, і дівчинку водили, стільчик, да. Дівчинку, стала дівчинка на ножку, та одходить, й наперед приходить, наперед приходить. І так ці пускаються країні, а наперед приходять, і вона без кінця краю йде. Вдвох її веде. А вона, например, встала на руку, вона встала й дальше пішла. Ми одходим бігом, одбігаєм наперед. І ак должно три кола пройти кругом церкви. Хоч там буде і 20 душ, і 30 душ, скільки там прийшло.
- А дівчинці скільки років там мало бути?
- Ну, годіків 5 - 6, така дівчинка, щоб не важко ж було, шоб вона стала на ногу, та не провалилася ж, например, дівку здоровецьку поставить. Маленьку дівочку! вбирали в віночок, у лєнточки її.
- А як ви були, ще там співали ці веснянки, то як діти ходили маленькі? ходили так, щоб в стрічечках, сорочечки вишиті? чи не ходили?
- В мене, например, були стрічки. В мене було до 30 лєнтів. Збирали лєнти, тому що в нас на свадьбі молода всігда дарила, чи маленька дитинка, чи велика дружка, ше не замужем, вона дарила лєнту, вона віддавала своє дівування. В неї повний був, у сито вона клала всі лєнти, хлопцям платочки дарила, а дівчатам лєнти. І де б я не була на свадьбі, мені всігда попадала лєнта, і я її берегла, тому що мені прийде моє дівування, і я должна тоді його роздать, бо воно вже мені не нужне. Дівчина носить до тих пір, поки вона заміж не вийде.
- А біля церкви ото віночок одягали, чи ні, всі дівки?
- Всі дівки не одівали. Не одівали.
- А лєнти?
- Лєнти? тоже, тільки котра на свадьбу просить, одівала ше, я помню.
- А остальні не носили?
- Не носили, нє. Ну так, як виступали.
- А сорочки ще одягали тоді, як біля церкви були, чи ні?
- І баби даже! баби гляділи, й на смерть гляділи. Вишивали, складали. Ми, моя баба, і була в баби ше баба, сестра, то в неї на полотні, вони і вибивали, і вишивали, і хрестиком, і були всякі такі. Ну, я даже не можу сказать, як воно й зветься, оці сорочки держали.
- А діти чи носили тоді вишиті сорочки?
- Був в мене сарафанчик і вишита сорочечка. В празник одівала на мене. Да, а так коло хати платтячка, якісь пелени в тих платтячках, тому шо бідність була. От. Але в кого свадьба, то як це, лєнти надівали. Як в дружки йде, то надівали лєнти.
- А як, просто віночок? чи тільки лєнта, і там причеплені лєнти?
- Лєнту одівали, причеплені лєнти були, да. А як вже старша дружка, то тоді вже в вінку і в лєнтах. Лєнтів дуже багато начіплювали, от. І 30, і 40 штук, скільки має вона, стільки чіпляла лєнтів на себе. І на свадьбу просили, я просила, то лєнтів було, всі я їх почти вичіпляла, ті лєнти. А потом я їх зняла, і всі поскладала в сито, от. І мама покривала мене платком же ж.
- А ви лєнти ті що?
- Потом я лєнти всі ті дівчатам роздала, бо вже ж я їх тоді не надіну. Це я надівала, як в дружки ходила, як виступали, як все таке. Веселилися, не тільки ж були сумні пісні, всякі були козачі, всякі були післявоєнні, про любов всякі, як страждали, і романси співали.
101 HK 1B -Kurasa Kateryna Dm
- А по кутках співали? на різних кутках співали?
- На різних кутках співали. Були степки. От називається степки чого? перехресні дороги. І це в нас перехресна дорога була там, деревина була, й коло неї всі збиралися, витовкли. Це ж знали, шо ми сюди на степок. На тім кутку степок. На тім кутку степок. І це тобі кожна компанія. Ми чуєм - підождіть! яку ж там співають? ага! там ту співають, а на тім кутку ту співають. І хлопці, і дівчата всякі дуже гарно співали!
- А це тільки дівчата співали, чи й жінки збиралися?
- Нє, на степках жінки не збиралися. До того, як стемніє, збиралися маленькі діти, гралися. Ми збиралися, всякі пісеньки співали, подражали старшим. Старші сходилися, збиралися, вже до клубу ходили ж тоді дівки, як уже я в 54-м годі, вже клуб був, от.
Ну, тоді й раньше були клуби, ну по степках ходили співали. Йдуть з клубу, компанія мабуть рядів 3 - 4, попереду дівчата, ззаду хлопці. Це співають. Нам треба вже тікать, бо йдуть з клубу. Вже ми ходили в школу, то нас в клуб не пускали, виганяли. В клубі директор, 8 класів я кончила, стояв на дверях, не дай Бог! в клуб піти в кіно, от. А ми собі гуляли на степках. Ідуть дорослі, тікаємо, бо йдуть. І ми собі або сходим геть на другу сторону, або додому бігом розбігаємось. Бо зараз хлопці нас ногою в задницю, і бігом розбігайся. Вони собі співають, в них собі своя гульня. І вони таких пісень співали, і вони, ми їм подражали, канєшно. А вже так, як наші вже батьки, вони собі окремо збирались.
- А де вони збирались?
- По хатах збиралися. То вишивали. то вони карт гуляли. То так вони собі сиділи, співали. Співали дуже гарно, чоловіки й жінки співали. Співали всяких сумних. Співали, шо й плакали. От. Потом веселіших співали, і веселих, і дуже веселих! І вміли дуже гулять. Скакали на цьому, кочергу клали, і та, шо хліб витягать, рогачі. На рогачах стрибали, хто вистрибає.
- А що там співали?
- Співали (співає)
"А чужії жони конопельки перуть".
Ви це знаєте, да? Потом (співає)
"А горобчик до синички ходив! А він її черевички купив! А синичка однесла їх до війма! Чого в тебе черевичків нема?"
Або цю (співає)
"А у селі та новинка була, Шо куриця та бичонка привела! А бичонок та яєчка наніс! А яєчка та безрукий покрав! Та голому у пазуху заховав! А сліпому та присматріває! А глухому та пошептуває! Без’язикий караул! закричав! Шоб безногий у поход поскакав!"
То таке співали.
- Це коли оце вистрибували?
- Вистрибували! хто вистрибає, тому приз давали, от.
- А музики були якісь?
- Якшо був той, хто вмів грать, то він обізатєльно грав, грав і співали. Ну, під гармошку ж, канєшно, українська пісня не йде, ну отако веселилися дуже гарно, да. А як ні, то вже старіші на ложках, на столі. І таких усяких співали, шо вам, канєшно, заспівать їх гріх. Усяких співали.
- А що там за гріх?
- Нє, ну насправді співали таких, і були всякі народні слова вкладені в ці пісні. Ну, веселилися люди. Знаєте.
- Скажіть, а уже тоді не забороняли так, щоб збиралися десь на вулиці?
- Нє, ніхто не забороняв ніколи. Тільки заборонили церкву. Тоді пішло, хто шо міг. Із западу йшли пісні всякі українські народні. І вже тоді видумували, і дитячі були. Ми вже й дорослі збирались, вже в мене й дітки були, ми вже співали "То лі єщьо будєт, ой-ой-ой!"
- Ну, це вже такі більш сучасні.
- Да, це вже тоді-тоді-тоді пішли вже такі пісні, шо вже діти могли на сцені. Вже тоді вони, їм і пісні були, їм і дорога вся, все-все-все для дітей. І через то вони егоїсти такі получились, наші діти, шо все їм. Ми вкладали все дітям, от.
- А я хочу запитати, чи десь в ті роки 60-ті, десь 65-й, 6-й, чи забороняли тоді співати колядки? чи вчителі забороняли ходити?
- Забороняли! забороняли, колядувать не можна було ходить, посипать. Не дай Бог! ми було пшениці десь сипнемо в школі, хто посипав? хто де був? не можна було! Щедрували, колядували, попід хатами тоже ходить не можна було.
- Але вкрадалися?
- Вкрадалися, канєшно! Було, виходим ми, цілий вечір виходим! аж голос захрипне! В мене, канєшно, не захрипав він ніколи, але було так находимся за вечір, шо аж, аж жарко стає! Ми ж колядки співали окремо, от. Щедрівки потом окремо співали. Начинали щедрувать.
- А які колядки колядували?
- Тут іначі колядки, а з того краю, да.
- А можете заспівать?
- "Свєтла помянучка по світі ходила", ви чули цю?
- Знаю цю пісню.
- Ну, ше яку? "Нова радость стала". "Я утром ходіла" Треба вже перейти на Різдво, а то я наче на тих все. А тоді такі співали.
- А що було, коли якось взнали, що ви там співали, то якось карали батьків чи вас?
- На нас лаялись, стидали - не можна! та не ходіть! та ви такі-такі! І ви понімаєте, шо скільки в мене було духовності зароджено від бабуні, от, я все отако вміла. А потом, уже бабуня лежала слаба, і я поїхала в район, шоб батюшка приїхав її ховать. І зайшла в хату, а він лежить больний. А я ж до нього кажу, шо умерла моя бабуня Текля. А він - це ти, Катю? Кажу - я! А ти й досі молишся?
А я йому не знаю, шо сказать. Думаю, я ж, було в мене стільки зароджено, а потом мама ж мені - Катюню, та не можна! Катюню, та не можна! А я - ма! я соврємєнна тепер! Я не хочу ні молиться, нічого, і ні ходить! І мені це не нагадуйте, я счас соврємьонна! Я вже підстриглася. Вже в мене не було тої духовності, шо в мене бабуня моя зародила.
І він, канєшно, приїхав, той батюшка. І так мені було стидно! Як ми засвітили свічки, а він мені обернувся і каже, шо Катюню, молися і дальше. Не прекращай, молися так, як ти була. Яка ти була, така ти й будь. А мені, думаю, Боже мій! вся молодьож на сцені, і кругом все вже отаке співають. І ніякої молитви ніхто не читає. Ніхто ніде не гуляє. Як же це я переродюся і буду така, як я є? Я вже буду така, як соврємєнна молодьож.
І от переродилася я. Потом в мене діти були маленькі, я їх учила співать. От чоловік в мене зовсім ні співать, ні танцювать не вмів. Я його навчила, і ми зараз з ним вмісті співаєм. І він між людьми, хоча голосу такого дуже немає, я маю в виду слуху немає. І танцює ж, уже ж і на два боки танцює, і вальс, і всяке. Ну, він тільки вальс умів, а так вже ж і польочку, і гопак, і все таке може танцювать.
А з дітьми я закривала спальню, закривала прихожу, кухню, і аж у веранді я з ними співала. Передівала їх в циганське. передівала в українське. Брала оці кочерги. Я так співала, шо в мене уже з вечора отак от затерпне борода, я думаю, Боже мой! ше одпаде губа в мене од цього! Я стільки їм співала, і вони до того, шо вони не знають, шо робить. В Новий год ми нікуди не йшли. Я передіваюсь у бабу Ягу, чоловіка передіваю якимось звіром, чи там левом, чи хто він. Кожуха навиворіт. Того зайчика, того сніжинку шось. І ми гуляєм. І ми до того гульні всякі гуляли, шо діти зародилися тоже в мене співать. Ось Віталік уже став більшечкий, я дуже хотіла, шоб він на гармошці грав. Віталіку, я на гітарі, в мене струн нема, я так вибренькала, шо тільки осталася та колодка. То я на колодці тарабанила, і оці всі пісні дітям грала й співала.
І вони в мене, де на свадьбі, то Катю! давай з дітками, ми тебе тільки будем слухать. І то вони слухали українські пісні. Я було три дні можу співать не прекращать свадьбові пісні. О! і вона це вміла. Ше й слів не знала. Колись автобус, я помню, їздим, і якісь ветерани їхали. Вони співали-співали, в них уже немає пісень. Вони як начали співать, вони нас слухали всю дорогу. Кажуть - Боже! яка ти мати щаслива! яка ти молодєц, шо ти їх вивчила! Вони все вміли.
А потом уже стали більшечкі, якось уже в мене і нєрви не ті стали, і якесь життя перемінилося, знов якось переломний період такий Ну всьо ровно я привила дітей, шо мій син пішов, хай не на гармошку, по-народному не пішов, він пішов у духове. Бо там йому понравився вчитель. Каже - ма! я так на нього дивлюся! я хочу бути таким, як він! Я не хочу на баяні. Я йому - Віталік! ну шо ти вже вмієш? Баранчики, три місяці пограв і баранчики тільки вміє! Ну, а шо, шо ти хочеш? Я піду на духове! Іди! Іди і грай! Він пішов, каже - ма! я дивлюсь на того Толіка, і він мені перед очима. Я хочу так грать на піаніно, як він. І грать в духовому. Грай! І він пішов поступив оце ж в духове музичне, в Умань. він вже на конкурсі оце був там в Донецьку. Не знаю, шо він там зайняв, яке місце? Мені аж прямо душа болить. Ну, він приїде, сяде на піаніно, він аж, аж балакає, так грає! І на гітарі він всі пісні грає. Я для нього даже пісню склала сама. Він грав її.
- А як маленькі були, ви їм співали колискові пісеньки?
- Обізатільно! обізатільно! всіх підряд співала!
- А колискові згадаєте?
- "Пішла киця по водицю", знаєте таку? "Та й упала у криницю. Пішов котик рятувати, за вушко витягати". (Співає).
"Киця милася, у вікно дивилася. Хвостиком махала, кошенят чекала. Де ж мої малята? сиві кошенята. Їм спатки пора".
А бабуня співала ж наша
- От ви так ніжно співали.
- А бабуня наша співала (співає)
"Люлі-люлі, люлечки, шовковії вірьовочки! А колиска храмська, а дитина панська! У-у-у-у-у!".
Це ж все пішло з тих колискових пісень, ці пісні. (Співає)
"Люлі-люлі-люлі! чужим діткам дулі! А онучці калачі, щоб спала вдень і вночі! У-у-у-у-у!".
"Дяче-дяче! чо ти плачеш? миша вкусила! А де ж та миша? полізла в діру! А де ж та діра? залила вода! А де ж та вода? коняка випив!"
А я ж питаю все время
"А де ж та коняка? колода вбила! А де ж та колода? шашлі виїли! А де ж ті шашлі? рабиць вихапав! А де ж той рабиць? кури виїли! А де ж ті кури? рабець вихапав! А де ж той рабиць? полетів на море! А де ж те море? залило квітками! залило водою! А де ж та вода?"
Ой, збилася.
"А де ж те море? заросло квітками! А де ж ті квітки? вирвали дівки! А де ж ті дівки? забрали парубки! А де ж ті парубки? пішли на войну! А де ж та война? а войни тепер нема!"
- Це баба так розказувала?
- Да, ми отак полягаєм, нема шо робить, і ми, я її питаю - вона мені каже! я її питаю - а де? а де? а де? а де? І ото ж таке. Потом уже більшечка була, то мама тоже такі скоромовки, такі.
"Ехали зайчики в трамвайчике, трамвайчик как дернет! А зайчик - Петр Иванович! Петр Иванович! как вы спали? Как вас мухи не обо? сразу потемнело, На палубу налетела качка! на всех моряков напала, Сразу вышел капитан в черном фраке, На нем пуговицы были до самой, Сразу было видно, что это капитан!"
Це мама таке вчила.
- А де мама такого навчилась?
- А я не знаю, де вона вчила! Вона романси всякі, мама любила. Такі пісні вони всякі співали тоже українські, мама тоже горяком тягла. Я коло неї тоже співала всякі, о. А потом уже стала більшечка, почую мама шось муркне. Ма! я нарву, кажу, відро ягід, тільки навчите якусь пісню. Навчу. Ма! я буду білить з вами чи красить хату, тільки навчите мене пісню. Навчу. І отак, вчила таких воєнних, таких жалісних. Про любов мене вчила, бо тоді ж не дозволяли меншим. Тоді, коли вже старший, а вона мене вчила старші пісні. То мені було дуже.
- А де вона вчилася оці пісні про любов, оці від старших?
- А от я не знаю. Були кіна ото такі всякі ж післявоєнні. В мами була бібліотека на печі, вона читала всякі книжки, от, і розказувала нам з бабульою. Розказувала, ту книжку обізатєльно вона прочитає, і ми лежимо, мама ж уже кончає книжку, ми вже ждемо, шо мама її з’їсть, і нам її вкладе, ту книжку. І я її так слухала!
А потом уже в 8-му класі, нам же не дозволяли романи читать. А я вкрала в мами "Цвіт папороті", ту книжку. І там шось таке про любов було. І я знаю, шо я не могла одірватись від неї, отак під парту заклала, і читаю. І вчителька найшла цю книжку, забрала в вчительську. І мама тут в конторі робила, недалеко контора. Гукнули - чим ваша дитина занімається? роман читає!
- А розкажіть.
- Закапьорщик один. Так, ти кажеш - фу ти, ну ти, фу ти, ну ти! Тільки не включайте хоч. Те каже - жовті води! Те - тумба-тумба! Те - жовте дерево там таке. Те - гарне дерево дубове, гарне дерево кленове! Хто шо, всі різне балакають! тільки шоб воно було кінець і в такт. А він співає собі - ах ти фу ти! ну ти! Це не можна записувать.
- А чого?
- А хто буде в задницю дути? і тумба - тумба! Він кричить, і те - я! я! Те - він! він! Те - фу ти! ну ти! Те - жовті води! Те - гарне дерево кленове, ясенове! А він кричить - а хто буде в жопу дути? тумба - тумба! Він знов - а хто буде в жопу дути? І воно до того прикладно! Оце ми недавно були на полі, і я зробила такий експеримент, вірите - не можна було видержать, до того ж інтересно! давай ше, Катю! Тут смішно. Вони не чують, шо я кажу. Вони не чують. Вона кричить - я! я! я! Не чує, шо я кажу. А та кричить - те гарне таке, те гарне дерево таке! от. І тут я чую тоже, шо було тоже про ці дуби, от. Ото так тоже і дорослі, і діти тоже так розвлікалися.
- А ще як, може пам’ятаєте, на степку в які ігри грали?
- Господи! там не ігри були. Ми ж змалечку то хати робили, то гроші робили. То потом вже дальше спекулювали, те продає, те купляє, як ото одне другому продає. Це ми меншечкі, вже ж дівки в такого не грали.
- А як розвлікалися?
- Руками, і краєчками, і шо хочете! Знаєте, шо таке краєчки?
- Нє.
- Як болото міситься, робили такі краєчки, такі ями, туди як бахнуть! Хлопці в ножика гуляли.
- Знаю.
- От. Щегелі називалось, щегелі. В кобла.
- Це в жмурки?
- В жмурки, да. Жмурки, мабуть по-руському жмурки, а кобла по-українські.
- Це там стають, що?
- Ну, один жмуриться, а другий каже -
"Кобла! кобла! заховайся добре! Шкуру знімем, занесу до пана, зробим барабана. Будем грать, будем гроші зароблять! Раз, два, три, чотири, п’ять, я іду шукать! Хто не сховався, я не винуват!".
І ті шукають тих. Потом в Золоті ворота грали, от. Шо кому нравилось. Ти, например, там плаття красне, а я плаття синє, от. Не знає той, шо йде, шо тобі нравиться - красне чи голубе? каже те до того, а те до того. Потом змагалися там, перетягували, чи як.
- Це коли грали, то як називалося?
- То Золотії ворота. А то кобла гулялась.
- То Золотії ворота це як приказували - Золотії ворота?
- Да. Заходітє, господа! Я вже забула, так якось, шо один зайде, другий не пройде, хто шо вгадає, той виграє. Ну, шо ти вибираєш, например? питають, чи кольцо золоте? чи серги золоті? Я, например, буду серги, а ти кольцо. І хто до тебе більше людей піде. Кому шо нравиться, так. Потом - "Гуси, гуси! додому! За городами вовк! Який? Сірий, білий, пелехатий, тікай до моєї хати!" Оце гуляли. Потом.
- А як в це грали?
- Я стою в одному краю, а например, усі діти в другому краю. А посередині стоять скільки там хлопців, шо ловлять цих гусей. І гукали - гуси, сидіть дома! А всі гукають - чого? Бо за городами вовк! Питають - який? Сірий, білий, пелехатий! тікайте до моєї хати! І ми граємо, щоб в мене гуси осталися, а вовки посередині ловлять їх. І так гуляєм до тих пір, скільки останеться гусей. Виходять назад, ми пасти вигонимо, вовки пока до себе їх не половлять. Тоді ми не дозволяємо.
- А як?
- Ну як? Перепрошуємо, забираємо. Вже половили, уже в нас гусей нема, все! ми програли! Давайте назад нам гуси, знов будем. Потом в баштана гуляли. Сидить баба й дід, ми підкрадаємся, крадем дині й кавуни. І кажемо –
"Рвиці, рвиці кавуниці! нема попа вдома, поїхав додому. А баба спить, кавуни не глядить".
І ми їх крадемо в неї. І вона нас ловить у баштані. Отакої гуляли.
- А як зловить, тоді що?
- Ну, шо ж, наказуєм, садимо. Цю зловила! цю зловила! кавуни крала, в міліцію забере, не можна красти! от. Потом ше ми в шо гуляли? Сідали в рядочок, брали шпильку в руки, і всі тако руки складали.
- Долонями складали?
- Да, і цю шпильку, в общем, кому ця шпилька попаде? угадували. І каже - де погасло? там горить! там горить! там горить! там погасло! В якому краю загадували хлопець, цеї дівчини буде суджений. Це в кого шпилька була в руці. І так в общем тоже вгадували.
Потом ше яку? Там Мати забивала свиню, тобі шо? Знаєте цю гульню? Ну, й каже - тобі там голова, мені язик, та там нога. І не засміяться! питаєш. І ти все должна повторять, например, в тебе язик. Шо таке язик? це шо язик? Мати твоя шо? язик! Фамілія твоя? язик! Тільки засміялася, всьо! наказують. Потом фанти приписують, да, да! шо тобі засудить? судили, от.
Спорченого телефона гуляли. Например, оце ж наказували в спорченого телефона, хто не вгадає. Дуже гулянь багато було! І до того інтересно було виходить на цей степок! шо я за день, ну, вдень канєшно роботу наділяли.
- А що ви робили?
- Все робили! Оце города ж, один город кого хати, другий там, третій там. Баба було скопує його все, і все ми робили! о. То мені наділяли, оце тобі цей клапоть, вирвать бур’ян, дать курям і там прополоскать шось, чи помить, чи перемить, чи шо, от. По сусідству Таня, в них пятеро. Тій корову пасти. Тій город якусь латку мати дала сполоти, і картоплі зварить свиням. Тій нарвать свиням. А тій нарізать. І от в хаті прибрать чи зварить. І кожна свою роботу виконувала, от. Якшо не виконає, мати, канєшно, наказує.
- А як карали?
- А як карали? Намочена висить, знаєш, шо попаде. Але ж дуже рідко було, шо ми оце получали. Например, мені подруга приходить помагає дополоть цю ділянку, а як вона не підніме баняка із картоплею зварить його, то я йду її помагаю, і розпалюємо, варимо картоплю свиням, о. І це все поробим, тому шо ввечері не пустять на вулицю гулять.
- А батьки цілий день на роботі?
- Цілий день на роботі. Ті на постійній. В селі ж яка робота? На полі, на фермі, все. Оце вся робота там. Дехто в конторі, це там рідко. А це ж саме в полі батьки робили. А діти всі робили, кому як домашню роботу. Кожному була робота назначена. А не зробиш, накажуть же. Накажуть тим, шо не пустять нікуди. Накажуть тим, шо не куплять нічого. Накажуть тим, шо їсти не дадуть, набють. І должни придбать все восени. І насіння назбирать. І буряків наносить з колгоспу. Хто коли з города, а то треба іти і шукать. Бо мало, например, корові і свиням треба.
- Часто було таке, шо ішли на поле і в колгоспі брали?
- Канєшно, часто! хто брав машинами, а хто брав клунком. І колоски збирали, крали, а тоді наказували.
- А ви пам’ятаєте, що за ті колоски забирали?
- Да, розказують, да.
- Але от за ці колоски не сварили тоді вже?
- Нє, тоді вже не сварили. Раньше сварили, ше баба розказувала. А вже як голоду не було, тоді дозволяли.
- А в мороз грали на льоду?
- На льоду!
- А хто міг гратися? дівчата старші? або і менші вчилися їздити?
- Маленькі ж, канєшно, не могли граться, а більшечкі. Більші гралися, і на лід тільки, на такі санки здорові з горба як спустяться великі ж дівчата. Ну, я знаю, ми були менші з Танюшкою, то нас як уліпили тим фунгалом, та ми розкрутилися, шо мені кругом ставка такі стовпи з свєтом появилися, шо і досі я помню їх.
- Молодь вже не ходила в церкву?
- Ми вже, ми вже якось, вже не було в нас ції сили, і не було, якось одбили геть і від церкви, від релігії і від цих всяких. Вже я заключающа була. І то ше посідаєм отак на горбочку і співаємо, ше згадуєм ті пісні, те все. Я вже ж гуляла старша. Комсомольська ланка була. Вони все вміли й гралися.
А на полі як гралися! як зачнуть, та постають так увісьмох, зверху постають вчотирьох, зверху на тих чотирьох ше вдвох. А потом ше й одна вилізе отамо. Роблять піраміду. Ну! а мама моя, я ж помню, поїхали у садок черешню туди рвать, у ліс. І вони оце ж тобі, вже ж старість! уже ж по 40 год із гаком! і вони оце піраміди постають же ж раком одне на другу, і до того регочуться! до того інтересно! Так мені хотілось на поле, бо вони ж там піраміди будуть ставить. Вони якісь коники там викидають. Змагалися.
А зараз спокойно, все тихо, нема нічого. Нема тих пісень. Нема тих гульнів. А хто його відбив? я даже не можу сказать. Хто його відбив оцего? Чи того, шо церква була, та якось те можна, а те не можна? Чи стільки енергії було в людей? Чи може заздрості тої не було і егоїзму того, як наших дітей оце навчили? шо вони тільки їм! тільки їм в рот класти, шоб воно тобі оце їло, пило і телевізор дивилося, магнітофон і все. Більш його нічо не інтересує. А нас же інтересувало все, українські пісні, всі обичаї. І духовна культура, і доброта всяка.
- А уже пізніше?
- А потом ми вирубували, хлопці нам вирубували на березі вербу, тягли її сюди ж на степок, закопували глибоко в яму. Можна було будяка сильного. Ну, будяк канєшно не так, а в нас більшість вербу вирубували. Заливали водою, туди затоптували, притоптували, і ми плели віночки.
Ше ж тоді тільки вишеньки начинали розпукуваться, червоніть. Там в якогось діда черешні, ми ходили, попросим канєшно - дайте черешень, бо ми ж будем гулять. І ми, зверху калина там, в кого є, на вершок чіпляли жито чи пшеницю, зв’язували, вершок робили. А на краї чіпляли такі віночки із ромашечок, ше тоді ромашки були, от, вже цвіли. І робили кукурузку із вишень, із черешень, і намистечко нанизували на ниточку, і уквітчували все це деревце, от.
І сідали кругом нього співали, сидячи співали. Люди тоді сходилися на цей празник і слухали, да, всі сходилися куткові, і даже підспівували нам старі жінки –
"Петре, Павле і Іване! вже ж твоя Петрівочка минає, половина літа минає".
- А можете заспівать?
- Та я позабувала, я не заспіваю –
"Ой ти Іване попів, попів, чого ти в погріб летів, летів? А я в погріб летів, бо я сметани захотів".
Ше таку знаю. А то багато таких всяких, це мама знає, як забуду, в мами питаю. Вона старіша, та не забуває. А потом ми це стараємся вже під кінець, шоб одірвать цього ж вершка, от, і хто віночки, хто шо, і ми до ставка бігли. Так бігли, шо аж пиль стовпом стоїть! а старі ззаду біжать дивляться, як же ж ми будем у воду плигать, або як хто не плигне, то хлопці кинуть обязатільно.
І потом ці віночки збираєм по воді і несемо бігом додому, шоб, у огірки, шоб запилювалися огірки. А до віночків, вони біленькі, жовтенькі, і джмелики всякі та мушки злітаються, і вони запилюють огірочки. Через то кажуть, шо луче огірки родять, як ото на Івана Купала поприносити віночки.
- А вінки пускали, щоб вони пливли трохи, так?
- На ставку він же далеко не попливе. Ми собі покидали вінки, а нас укидають хлопці в воду. І ми собі плаваєм, граємся там у тій воді, а потом собираєм вінки, от, хто чий? де? куди пливе? А на голову вінки цей, то ми пускали на воду. Вже більші дівки ввечері пускають, куди чій вінок попливе, там і суджений буде. А вдень ми менші, то простіше, да, гралися. Вже судженого там немає, а ми оце в огірки його несли, кидали. І баба - бігом же неси, шоб огірки ж були, багато огірків шоб уродило.
- Можете ще заспівать?
(Співає)
" Ой! полола орлиця лободу, лободу! Та й послала орлика по воду, по воду! Іди-іди, орлику, не барись, не барись! На чужії орлиці не дивись, не дивись! Бо чужії орлиці полетять, полетять! Вони ж тебе, орлика, не схотять, не схотять! Полетів той орличок, та й нема, та й нема! Полетіла орлиця вже сама, вже сама! Та догнала орлика на мосту, на мосту! Та вдарила орлика по хвосту, по хвосту! Як вдарила орлика по хвросту, по хвосту! Розсипалось пір’ячко по мосту, по мосту! А хто ж теє пір’ячко собере, собере! То той собі парочку добере, добере! А зібрала пір’ячко Ганнуся в фартушок, в фартушок! Та й нашила милому подушок, подушок! А зібрала пір’ячко в хустину, в хустину! Та нашила милому перину, перину!"
- А як в її грали?
- Ходили кругом. Оці спокойні ходили кругом. Ось уже кривого танця там, довгої лози.
- І хлопці, й дівчата?
- І хлопці, й дівчата. Обізатільно всі.
- А я хотіла ще спитати, чи веснянок таких, чи співали їх на сцені?
- Нє!
- Не співали?
- Нє, уу.
- Це чому? як ви думаєте? не дозволяли? чи просто не співали?
- Ніхто його не собирав, і ніхто його не брав. Я в школі например, вчителька гопачок там, танцювали ми всякі такі танці, от. То тра-ля-ля-ля-ля-ля-ля! вона отако грала, ми співали. Ну співали, я ж вам кажу, такі, шоб там любов не була, а такі - "Гдє ж ви, гдє ж ви, очі карії?", "Вєлічавая Ангара", ше там такі пісні. ну, не було отаких всяких народних, шоб воно з народу взято оцих обичаїв. Ніхто! їх не співав.
Це тоді такий патріотизм був. Например, голова Огоньок якийсь собирав, чи шо. то там сугубо такі партійні - "Лєнін всігда живой!", отаких пісень співали. Правда ж, не було такого, шоб оце цих пісень, хтось їх відроджував. Чи оце я перший раз з вами, например, вам проспівала. В нас жінки є знають їх, і співають. І я може оце в 20 год раз була на свадьбі, то це ми дорогою поспівали всяких таких, нагадали колишніх пісень. А цих, ніхто ж їх і не співає. Я не знаю, чи даже діти мої, я їх не вчу. І я думаю, шо й в селі там ніхто з тих дітей вжеїх не співає. Вже воно забулося.
- А я ще спитаю, на скільки голосів співали, як на вулиці?
- Горяк був.
- Був горяк?
- Був горяк обізатільно.
- А басував хто?
- Всі, всі хлопці, дівчата басували. Всі співали другим голосом. Канєшно хлопці відчувалися, шо співають, ну одна була запєвала!
- А вона заспівувала, а як ви її називали?
- Ну, там Галя, чи Ганя, чи Катя, начинай ти! Например, в неї хароший голос, Ганнусю, начинай! І вона начинала пісню любу. Як вона, вище чи нижче, вона знала її як уже начать, от. І вона тягла вгору.
- Ага! а казали горяк Катя, чи як?
- Як це, не горяк, в українській пісні горяк є, о. А вона сама знала, як оволодіть тою піснею. Всі співали другим голосом, і всі співали одної тональності. Ну вона знала, коли їй потягти вгору. Там був горяк, і дуже гарно вона зливалася. Осьо "Ви кудрявці зелені", дуже спокійно, дуже чисто, дуже гарно, і вона ж.
(Співає)
"Ви кудрявці зеленії, ви кудрявці, ви кудрявці зелені! Не стеліться близько мене, бо мій милий, бо мій милий лає мене! Щоб я на вулицю не виходила! Щоб я на вулицю, щоб я на вулицю не виходила!"
Заспівує всігда (співає)
"Дівкам танців не виводила! Дівкам танців, дівкам танців не виводила! Хлопцям правду не казала! Хлопцям правду, хлопцям правду не казала! А я ж його не слухала! Дівкам танці, дівкам танці виводила! Піють півні, я гуляю! Піють другі, піють другі, посланці йдуть! Піють треті, сам милий йде! У правій рученці, у правій рученці нагайку несе! Ой! чи будеш, мила, каятися? Буде ж твоє тіло, буде ж твоє тіло краятися! І не буду, милий, каятися! І не буде тіло, і не буде тіло краятися!"
- А цю як співали? якось її танцювали?
- Ми танцювали, оцю тільки ходили отак, то на ту сторону, то на ту сторону дівчата з хлопцями ходили і співали спокойних пісень.
- Більше було спокійних?
- Спокійні веснянки.
- А веснянки, наприклад, на скільки голосів співали? чи всі в один голос?
- Заспівує всігда, одна заспівує.
- Перший раз?
- Перший раз, а два рази повторяють усі разом. Да.
- А як заспівувала, яким голосом? першим голосом? нижнім чи верхнім? чи як?
- Як візьме, так усі й співають другим. Тільки вона чуть-чуть горяка візьме другий раз. Чуть-чуть горяка бере тут воно
- І усі в один голос, да?
- І всі в один голос. Вона начинає, а потом вона чуть-чуть горячка бере, воно зливається наче.
- А так взагалі пісні співали на скільки голосів у вас у селі?
- У два голоси, у два голоси.
- І горяк?
- Да, горяк теж в два голоси. Всі баси і один горяк.
- А як ходили з кутка на куток, там запрошували, хто гарно співає, чи переходили так? чи переманювали?
- Всі гарно співали раньше, всі! Тому шо батьки вчили співать. І на тому кутку своя компанія співала й був горяк. На другому кутку тоже компанія співала, і був горяк. Ми було тільки ходимо в гості по празникам. З цього кутка ми зібралися, всі поставали, ідемо співаємо до них. Прийшли до них, вони нас приймають, от. Ми посідали разом, погуляли.
Хлопці захищали дівчат на цім кутку, не давали, шоб часом з того кутка хлопці ухажували, а з того кутка дівчат шоб не трогали на цім кутку. В общем да. Так, як ото півень коло курей, шо це мої кури, а сусідський не трогай! так було оце дівчата з хлопцями на кутку. Ми собі туто були, і нас оберігали. Ми поставали в два ряди чи в ряд, ідемо на той куток, і з нами хлопці кругом. На тому кутку вже якийсь було і заігрує, то не дай Бог! бо счас в зуби получиш, всьо! наших дівчат не трогать! і шахер-махер! тільки побачили, хтось десь когось, собираємся, пішли додому. Отак було.
- А одружувалися між кутками?
- Між кутками одружувалися. Тоді вже ж більшечкі ставали, тоді вже до клубу ходили. А вже як подружаться, і хлопець до дівчини серйозно, тоді вже ніхто не переб’є, ніякий куток. Хіба вже там буває, хлопець або два нравиться, два хлопці до дівчини, то вже між ними там конкуренція йде, ну ніхто не мішається. Але ж з других сіл дуже рідко було, шо женилися там. Було вже пізніше, але дуже рідко. А так більшість в своєму селі вибирали дівчат хлопці, і оберігали їх, і гляділи, й знали одне другого.
- Як ви ще там були в селі, то так було весь час?
- Да, да. Це вже як ми отак кінчали по 10 класів, вже тоді ходили в район. Вже тоді хлопці пішли з району, вже тоді ми поїхали вчиться, пороз’їжджалися. тоді вже понавозили чужих. Тоді вже пороз’їжджалися, і тепер у селі вже бачите, дуже мало людей, і вже одживають люди, а молодьожі не остається. Тільки ті осталися діти, яких устроїли батьки десь кудись на роботу, або помогли жить і построїтись. А ті всі пороз’їжджались.
- А народжували як?
- На все село була одна акушерка, о! Але ж мама каже - я даже стидалася мамі сказать, шо вже приходить срок, шо вже я маю родить. мамо, вийдіть з хати! вже чую, шо мене бере, мамо! вийдіть з хати! То як же ж я вийду, як баба ж вже бачить, шо тут не те пахне.
Вигнала, геть з хати вигнала, і сама собі, да, і сама собі скакала там з печі на лежанку, з лежанки на пол. Бо тут же ж рядом була, був полик такий, шо спали. Раньше ж кроваті не було, з досток зроблений, наклали там піджаків коло лежанки, там і тепленько було, і все. То пока мама там бігала, то пішла гукнула ту ж акушерку, пока та акушерка прийшла, бабка канєшно, от, то мама вже родила. Каже - скочила, аж доска вискочила з того полика, провалилася туди. І сама родила.
Вона прибігла бігом, дитину взяла, чайку дала. А шоб була не чайку, а хліба б дала, то була б в дитини апетит хароший. Знаєте, як кажуть. А шо ж було дитині чаю давать, як води ж не можна давать, зразу ж молозиво должна дитина взять. Або нажувать куклу та в руки дать, в рот, шоб був же апетит у дитини хароший. Була б і повна, й гарна. Це таке колись було, бачте, це тільки родиться дитина, ніколи води не давали так, як зараз дають, як положено. Зразу куклу в рот.
- Скажіть, а хто ви кажете, але тоді була акушерка яка? ось із лікарні? чи як?
- Ну да, вже тоді в селі були пункти такі. Фельдшерські пункти. Були. Були, бо прислали якусь, казала мама, прислали якусь таку, та вона собі жила в хатині, о. Але бабки, які пупи зав’язували, то в селі були.
- До кого більше звертались? до тих, чи до тих?
- Ну, тоді запрещали до бабків. Не дай Бог шо там, зараження або шо, обізатєльно должна дома акушерка буть. Вже тоді, як акушерка прийшла, то ж такий закон, шо йди до акушерки, і вона должна, вона все понімає, вміє, знає. То.
- А мама як так зважилася, що сама родила вас?
- Не знаю, вона стидалася. Стидалася мами. Стидалася акушерки. Всіх стидалася. Не дай Бог, раньше ж були спідниці теж.
- Але ж перші роди!
- Ну й шо? родила благополучно! Без штанів тоді ходили. Раньше не дай Бог! каже парубкові, шо вона ж приїхала з города, їй труси привезли. Значить, знять! Зняли, викинули на грушу. Раз всі без штанів, і ти ходи без штанів. І хлопці все бачили й знали. Значить, без штанів ходи! каталися кругом з горки, і все. І без штанів. Баба вмерла без тих штанів.
- А як же ж тоді виходили з становища, коли було холодно?
- В холод без штанів ходили!
- І дівчата також?
- Нє! ми вже в штанях були, вже.